Віктор Бронюк: "Разом із друзями розробляємо концепцію подільської кухні"
24 вересня 2018
Віктор Бронюк:
Вінниця досі є маловідомою для українців, проте місто взяло гарний темп у розвитку туризму – такої думки притримується Віктор Бронюк, фронтмен кращого святкового гурту України – "ТІК".
 
Колись співак працював у вінницькому департаменті культури, тож добре розуміє, що саме потрібно рідному місту, аби стати популярним. Віктор і сам долучається до того, щоб розвинути туристичний потенціал, навіть допомагає створювати концепцію автентичної подільської кухні… Про це та інше читайте в інтерв’ю музиканта порталу Zruchno.Travel.  
 
– Нещодавно ваша рідна Вінниця відсвяткувала День міста. Ви брали участь у святкуванні? 
 
– Особисто мені не вдалось долучитися до святкування – в цей час ми з "ТІК" були на гастролях, проте мої діти виступали на святковому концерті. Вони брали участь у конкурсі "Вінниця має талант", отримали кубки, грамоти та призи. У міру сил намагаємось брати участь в таких заходах.
 
– Вінниця стала дуже популярною серед туристів після відкриття фонтану "Рошен". А чим ще місто може зацікавити туристів? 
 
– Як колишній працівник департаменту культури Вінницької міської ради можу багато говорити на цю тему. Звісно, фонтан є родзинкою сучасного міста, але насправді для багатьох Вінниця поки маловідома. Наприклад, не всі знають, що у нашому місті зберігається мумія відомого хірурга Миколи Пирогова. Цікавим історичним місцем є ставка Гітлера "Вервольф", що розташована недалеко від Вінниці. 
 
Сьогодні багато приватних колекціонерів, які мають у своїй власності цікаві артефакти, наповнюють місцеві музеї різними експозиціями. Наприклад, у Вінниці з’явився Музей поштової марки, завдяки одному з меценатів, який подарував музею свою колекцію. Також нещодавно відкрився Музей моделей транспорту, а ще можна завітати до Музею авіації. На жаль, у місті досі немає Музею історії Вінниці. Погано дослідженим є той факт, що у період української радянської республіки (1918-1920-ті роки) Вінниця була столицею України. Це велика прогалина в історії нашого міста, проте зараз вона активно заповнюється.
 
– Як сьогодні розвивається туристичне життя міста?
 
– Скажу, що керівництво міста та всі причетні до цього служби працюють над тим, щоб Вінниця мала розроблену туристичну програму та стала містом, де можна провести повноцінний вікенд. Уже розширюється мережа гастрономічних закладів, за останні роки з’явилося багато нових кав’ярень та ресторацій, прокладаються нові туристичні маршрути, розширюється мережа готельних закладів, адже турист, якого стає все більше, повинен мати належні умови для проживання. Окрім того, цього року Вінниця отримала регулярне авіасполучення з Києвом. З одного боку – це найкоротший рейс в Україні, тому що літак у повітрі перебуває лише 20 хвилин, але з іншого – гарний варіант для подвійних рейсів. Коли сам нещодавно летів, то всі 48 посадкових місць були заповнені, а більше половини пасажирів були іноземці.
 
– Ви згадали гастрономію. Чи є у місті заклад із автентичною вінницькою кухнею? 
 
– Сподіваюся, що скоро буде! Ми з друзями уже кілька років працюємо над концептом розробки подільської кухні, адже її ніхто ніколи не виділяв як окрему категорію, проте вона по-своєму цікава. На Поділлі та Вінниччині зокрема поєдналось чимало етнічних культурних традиції. На жаль, свої відбитки залишила і Друга світова війна, але вона теж принесла певний кулінарний досвід, бо німці навчили місцевих жителів гнати самогон дистанційним способом, коптити ковбаси, які в нас раніше лише запікалися в печі, готувати багато страв із м’яса. Зважаючи на те, що на території сучасної Вінниці раніше проживали великі етнічні групи євреїв, молдаван, греків, вірменів, багато страв, які прийнято вважати українськими, прийшли до нас із інших країн. Все змішалося, тому важко визначити конкретні рамки. Але зараз декілька моїх знайомих дуже активно над цим працюють та вибудовують концепт місцевої кухні. Гадаю, що найближчим часом у Вінниці можна буде побачити культовий заклад, у якому будуть представлені суто подільські страви. Я із задоволенням долучаюсь до такого проекту, бо нам справді є що показати. 
 
– Як гадаєте, чи є у Вінниці потенціал увійти до умовної першої п’ятірки туристичних міст України?
 
– Звісно, вона може увійти до цієї п’ятірки! Якщо не помиляюсь, Вінниця зараз має пальму першості в розвитку туризму. Наприклад, Львів чи Івано-Франківськ ще раніше були розвинутими туристичними точками, а Вінниця мала знижені стартові позиції – тут не було таких традицій. Якщо поглянути на Вінницю 20 років тому, можна побачити, що туризм ніколи не ставився в пріоритет. Саме тому ми не мали розвиненої інфраструктури, готельного та гастрономічного сервісу. 
 
Вінниця має дуже виграшну географічну позицію: коли із Заходу їдуть на море чи зі Сходу в Карпати, завжди є прекрасна можливість зупинитися на день у цьому місті, подивитися місцеві цікавинки. З кожним роком таких туристичних подій та об’єктів у місті стає все більше, а це говорить про те, що Вінниця взяла гарний темп. Головне на цьому не зупинятись, а робити повноцінний туристичний сервіс, який задовольнив би смаки та бажання будь-якого туриста.
 
– А які місця у Вінниці особисто вам найбільше до вподоби? 
 
– Ми з сім’єю живемо в приватному секторі біля центрального парку. До речі, Вінниця – одне з небагатьох міст України, в якому до сьогоднішнього дня в центрі зберігся парк. Його площа 39 гектарів, там можна погуляти з дітками й спокійно провести час. Окрім того, поруч є лісопаркова зона – коли вистачає часу і дозволяє погода, ми із сім’єю виїжджаємо туди покататися на велосипедах.
 
– До речі, ваш будинок у Вінниці дехто також вважає своєрідною пам’яткою міста завдяки оригінальному оформленню у вишиваному стилі. Туристи часто приходять у гості? 
 
– Деякі туристи, звісно, хочуть подивитися. У нас стоять камери відеоспостереження, часто, навіть коли нас немає вдома, бачимо, що приїжджає машина, з неї виходять люди, фотографуються біля нашого дому, а потім знову повертаються. Та я не маю нічого проти, мені не шкода – нехай собі фотографуються.
 
– Які місця ви обираєте для відпочинку з сім’єю за містом? Де подобається проводити вихідні?
 
– Звісно, ми з родиною любимо мандрувати. Хоча публічній людині в Україні подорожувати не так просто, я на цьому не зациклююсь та не нарікаю, проте якщо вирішив приділити час сім’ї, то досить важко поєднати одне з іншим. Моя дружина родом з Прикарпаття, тому інколи їдемо відпочивати в карпатський регіон, буває відвідуємо Одесу. Зараз діти уже попідростали, тепер вони краще сприймають наші мандрівки, тому в мене є ідея організовувати сімейні тури вихідного дня, щоб показати їм щось нове. Наприклад, цього літа ми їздили до нашої куми в село Буки на Київщині, де є ландшафтний парк, створений сімейством Суслових. Отримали масу вражень!
 
– Нещодавно ви виступали на закарпатському фестивалі "На Синевир трембіти кличуть". Це вперше були на Синевирі? 
 
– На Закарпатті ми були уже дуже багато разів, але на Синевир потрапили вперше. У мене залишилися прекрасні враження! Раніше я не бував в тій частині Карпат, маю на увазі Пилипець та Боржавський хребет. Єдине, що залишило негативний осад, – це велика кількість сміття. Ми говорили про це з керівництвом області та району – виявляється, вони не можуть ніде організувати звалище, бо це заборонено екологічними службами, тому, на жаль, сміття масово викидають на берегах річок та в чагарники.
 
– А які враження залишилися від Гуцульщини загалом? Вразив місцевий колорит? 
 
– Взагалі мені дуже подобається Закарпаття та Прикарпаття, проте якщо хочеш відчути справжній колорит Гуцульщини, не потрібно їхати у популярні курорти, бо це інший вид відпочинку. Наприклад, якщо зупинитися в Буковелі, де сьогодні, як на мене, вже є повністю розбудована інфраструктура для туриста, – це буде більш європейський стиль відпочинку. А якщо хочеться відчути український, гуцульський колорит, краще їхати в Пилипець, Славське – там ще відчуваються звичаї і дух Карпат.
 
– Навесні 2018 року ви почали подорож Україною зі своєю новою концертною програмою "Нове та Найкраще". Скільки міст відвідали? 
 
– Так, у нашого колективу є традиція – раз на декілька років ми організовуємо тур містами та містечками України. Зазвичай, коли організовують такі мандрівки, перевагу віддають великим містам обласного значення, дуже рідко заїжджають у невеликі містечка, де також живуть люди, які потребують яскравих подій, тому можна сказати, що ця подорож була більше соціальною програмою, ніж економічною. Вона організовується завдяки підтримці наших друзів та партнерів. Це дає нам можливість приїхати з нормальним обладнанням і зробити для людей невеличке свято. Цього року ми відвідали близько 30 містечок. І вже плануємо новий всеукраїнський тур, його робоча назва – "10.15.20". Це буде наш десятий ювілейний тур, гурт святкуватиме своє 15-річчя, а відбуватиметься все у 2020 році. 
 
– Чи вдалося вам за ці 15 років реалізувати свої плани у творчості?
 
– Вдалося і не один раз. Я часто наголошую на тому, що потрібно ставити для себе проміжні цілі, які будуть реальними, а не абстрактними, типу "Хочу добре жити!" – це запорука успіху. Краще на певних етапах ставити собі якісь невеликі об’єктивні цілі, до яких можна дійти і над якими варто працювати.
 
– Якщо говорити про цілі, то свого часу ви дали 24 концерти за 30 днів, за що потрапили до "Книги рекордів України". Наскільки важко було жити у такому ритмі? 
 
– Такий рекорд ми встановили у спільному турі з Іриною Білик під назвою "Кращі українські хіти", це був 2013 рік. Але у нас є особистий рекорд – в рамках попереднього туру зіграли 26 концерів, хоч і не фіксували його. Тоді двічі доводилось переносити пневмонію під час туру, кожного дня ми змінювали місто. Скажу чесно, було дуже важко, але ми це витримали. Звичайно, коли живеш і працюєш в такому ритмі, не можна забувати про здоров’я та відносини в колективі, бо така велика кількість часу на одній території вносить певний дисонанс. Та все це компенсується тією енергетикою, яку ми отримуємо від слухачів.
 
– Якими ви бачите головні компоненти своєї формули успіху? 
 
– Перше – це чітко сформована мета, напрям, куди ти хочеш рухатися, а далі це питання працелюбства та часу. Моя формула успіху: мета дорівнює працелюбність, помножена на час. Наскільки ти готовий самовіддано працювати, настільки досягнеш своєї мети. Та важливо, що цей шлях ти повинен обрати сам, бо якщо хтось інший замінить один із компонентів, нічого не вийде.